Цензура в сучасному світі: інструмент тріумфу чи дорога до невдачі. Авторський блог Андрія Кокотюхи

З кожним роком на нашій планеті зменшується кількість свободи, а цензура стає дедалі більш поширеною.

"...Це стосується не лише авторитарних країн на Сході, але й так званих "демократичних" (а насправді бюрократичних) країн на Заході. Цензури стає все більше не тільки у фізичному просторі. Цензури стає все більше в колишньому "просторі свободи" - інтернеті, як на Сході, так і на Заході. Гугл цензурує контент не згірше за Яндекс - сьогодні він приховує інформацію, яку вільно видавав ще 10, а то й всього 5 років тому. Браузери блокують доступ до окремих сайтів на власний розсуд", - так пише на своїй сторінці в Fаcebook історик та журналіст Сергій Громенко.

Цікаво, що і Fаcebook вже давненько цензурує контент навіть активніше за Google, причому частенько почав видаляти зовсім невинні за змістом дописи. Його користувачі регулярно заявляють про поступову втрату й цього майданчика як непідвладну цензурі територію.

Характерна особливість цензури нашого часу - її принципова вибірковість. Ось свіженька новина. Зі слів речниці Національного паралімпійського комітету Наталі Гарач, членів збірної України на літній Паралімпіаді-2024 у Парижі обмежили у висловлюваннях на тему війни. Міжнародний паралімпійський комітет регламентував поведінку українців спеціальним документом. Щодо теми війни українців загалом почали обмежувати на західних оффлайн-майданчиках, як то міжнародні конференції, фестивалі, інші культурні й мистецькі події, вже від 2023-го року. І дуже показова історія про цензурні ножиці, котрі вирізали з телевізійної версії цьогорічної церемонії вручення Оскара момент нагородження українського режисера Мстислава Чернова за документальну стрічку "20 днів у Маріуполі". Її повернули тільки після суспільного резонансу, хвилю якого збурили, до речі, мешканці Fаcebook.

У мене є своя особиста історія стосунків із цензурою. Ще радянським школярем регулярно дописував у ніжинську міжрайонну газету "Під прапором Леніна". Завдяки її восьмитисячному тиражу мене як наймолодшого автора знали в школі однокласники та педагоги. Якось - стояв 1986 рік, - наш воєнрук привів на урок "афганця", тобто, демобілізованого ветерана радянсько-афганської війни, котра ще тривала й про вивід військ влада не думала. Метою запрошення було не лише патріотичне виховання. Розрахунок військового керівника - в газетній публікації про цю зустріч. Я чесно написав текст і приніс у редакцію. І мені відмовили, хоча справедливість вимагає наголосити: зазвичай мої тексти не завертали, ані до того, ані після. Причина відмови - цензурна заборона на публікації, пов'язані з Афганістаном. Їх зняли роком пізніше.

Одного разу, коли я вже працював у Чернігові, але ще за радянських часів - у 1991 році, коли ніхто не знав, що це було останнє літо існування СРСР, мене викликали до цензора в спеціальний кабінет. Він особисто викреслив із машинопису згадку про промисловий об'єкт, поруч із яким систематично скидали токсичні відходи. Називати об'єкт не можна, оскільки він був пов'язаний з оборонною промисловістю. Однак критикувати тих, хто забруднює довкілля, було дозволено і навіть необхідно. Так і з'явилася публікація про токсичні відходи, які хтось скидає десь.

Період Незалежності не покращив ситуацію з втручанням цензури в мою професійну діяльність. Спочатку, працюючи у видавництві "Смолоскип", я змушений був ретельно перевіряти кожен рукопис на відсутність, цитую, розпусти та антисемітизму. На практиці будь-що могло потрапити під ці критерії. Автори були обурені, їм радили шукати інші видавництва, але вони змушені були миритися з цензуруванням через відсутність альтернатив. Пізніше, працюючи в різних ЗМІ переважно демократичного спрямування - принаймні, так було заявлено, - я дізнався, що існують теми, які краще не підіймати, і особи, у яких не можна брати інтерв'ю або коментарі. Це було особливо цікаво, оскільки я не займався політичною журналістикою, і обмеження стосувалися діячів соціальної та культурної сфер. З другої половини 2000-х років більшість медіапросторів почали виганяти українських діячів, надаючи перевагу російському контенту. Наприклад, про українські презентації не було бажано писати чи знімати сюжети, тоді як російські гості отримували основну увагу.

Британський журналіст та письменник Джордж Орвелл з принциповою неприязню ставився до цензури у всіх її формах. Проте, іронічно, він сам був змушений застосовувати її під час роботи на BBC у відділі пропаганди під час Другої світової війни. Орвелл визнавав необхідність цензурних обмежень, коли мова йшла про військові таємниці. Він розумів, що у таких випадках цензура може реально сприяти перемозі у війні, перетворюючись на своєрідну зброю. Парадоксально, але саме широка і всеохопна цензура дозволила радянській владі утримувати контроль над населенням протягом 65 років існування СРСР. Однак, починаючи з 1987 року, поступове ослаблення цензури та збільшення свободи слова спричинили розпад Союзу протягом наступних п'яти років.

Отже, цензура є надзвичайно гнучким інструментом. Її використовують для збереження державних таємниць, але також для приховування суспільно важливої інформації. У першому випадку вона сприяє перемозі, тоді як у другому - неминуче призведе до поразки, оскільки стіну мовчання рано чи пізно хтось прорве. Коли сьогодні публікують твори й матеріали, заборонені цензурою в минулому, сучасники часто дивуються: тю, там же нічого особливого. А деякі книги й фільми, які колись були заборонені, а тепер дозволені, викликають бажання знову їх заборонити через відвертий несмак, бездарність і дилетантство. Тож справа тут не стільки в цензурі, скільки в інших критеріях, наближених до естетичних.

Ось унікалізований текст: Однак вищезгаданий допис Сергія Громенка стосується повернення цензури в її значно гірших формах, ніж ті, що існували за радянських часів. Тепер цензурні ножиці майже не використовуються для інформації, пов'язаної з державними таємницями чи закулісним життям впливових осіб у різних сферах, від політики до культури та мистецтва. Навпаки, існує своєрідне змагання за право першої публікації, першого оприлюднення, першого витоку інформації. Замість цього цензурується все, що не відповідає невідомо ким і коли сформованим уявленням про політкоректність.

З цих міркувань міняється оригінальна назва одного з найвідоміших детективів Агати Крісті. Декларується цензурне втручання в твори Марк Твена. Вимагається редагування класичних романів про Джеймса Бонда. Натомість формуються так звані брифи, в яких перераховані пункти вимог до кіно-телепроєктів: баланс персонажів з огляду на різні етнічні й соціальні групи, обмеження дражливих тем (останнім часом це все, що стосується війни та ПТСР), ухил у бік згладжування потенційно гострих кутів, категорична вимога уникати всього, що може спровокувати дискусії.

Цей текст не лише стосується українських реалій. І не лише російських, де цензура фактично створила альтернативну інформаційно-культурну реальність. Мова йде про прагнення сталих демократій, насамперед американської та європейської, догодити всім і уникнути будь-якої ескалації напруги. Благі наміри примирити всіх з усіма та створити загальний комфорт знову привели до формування інституцій тотального контролю. Коли цензуру виправдовують бажанням не зачепити жодні вразливі чи незахищені групи або спільноти.

Висловлю припущення: війна в Україні триває вже одинадцятий рік через перемогу цензури, сучасно відомої як "політкоректність", над реаліями та здоровим глуздом. Замість рішуче протидіяти агресивній російській пропаганді, демократичні суспільства дозволяли її, вважаючи це проявом відкритості та принципом плюралізму думок. Однак, спроби протистояти російській пропаганді навпаки, піддавалися цензурі, оскільки вважалося, що вони порушують права "опонентів" на власні думки. Таким чином, те, що раніше вважалося неприйнятним, тепер стає обов'язковим для впровадження. І це стосується не лише російської пропаганди.

Цензура не лише забороняє. Вона вимагає втілювати те, що відповідає досі не знати чиїм поглядам на облаштування сучасного світу й простору довкола нас. Тому в пріоритетах нині вихолощене, кастроване, стерильне, глянцеве, максимально безконфліктне. По суті - ніяке. А отже, одного разу опір новонаверненій цензурі буде такий самий, як цензурі радянській, нацистській, загалом авторитарній. І те, що сьогодні завдяки цензурі вважається перемогою Добра над Злом, стане поразкою "демократичних" цензорів.

Ексклюзивно для Еспресо.

Про творця: Андрій Кокотюха, літератор і сценарист.