Иск о лишении родительских прав бывшей супруги с целью избежать призыва на службу противоречит принципам добросовестности среди участников гражданских отношений, - отмечает суд.

Ровенский апелляционный суд изучил дело, в рамках которого истец стремился лишить свою экс-супругу родительских прав. Ответчица согласилась с иском своего бывшего мужа и не выступила против его удовлетворения.

Против выступил местный суд, который отказал истцу в удовлетворении таких исковых требований, и Ровенский апелляционный суд, оставив это решение в силе, поскольку обращение в суд с иском о лишении родительских прав, при условии отсутствия обоснованных оснований, во избежание от призыва на военную службу при мобилизации, не соответствует принципам добросовестности действий участников гражданских правоотношений. Об этом сообщает пресс-служба Ровенского апелляционного суда.

Суд апеляційної інстанції не визнав апеляційну скаргу позивача, у якій він просив скасувати рішення суду попередньої інстанції, котрим йому відмовлено у задоволенні позову до колишньої дружини про позбавлення батьківських прав. Увагу колегії суддів позивач акцентував, зокрема, й на тому, що у разі його призову на військову службу за мобілізацією дитина залишиться без батьківського піклування.

Основна суть справи полягає в тому, що після розірвання шлюбу між сторонами у 2023 році, суд ухвалив рішення, що їхня малолітня дитина залишиться жити з позивачем.

Позивач надав суду докази, які підтверджують його активну участь у вихованні сина: довідки зі школи та медичного центру, акт обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї, покази сусідів, які вказали, що відповідачка два роки зі старшою повнолітньою дитиною проживає за кордоном, висновок органу опіки та піклування, який рекомендує попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до її малолітньої дитини. У цьому ж висновку вказується, що з початку повномасштабного вторгнення і до початку 2023 року дитина виїжджала з відповідачкою за кодон, що суперечить відомостям, які вказані у позовній заяві: самостійне, без участі матері, виховання дитини, винність поведінки відповідача, свідоме тривале нехтування матір'ю своїми обов'язками, категоричне небажання та тривале ухилення від участі у вихованні, навчанні та розвитку дитини за час спільного проживання та з припиненням шлюбних відносин з червня 2021 року. Крім того, орган опіки і піклування вказав, що відповідачка спілкується з класним керівником дитини через менеджер, протягом усього часу усі завдання та рекомендації учень виконував, що спростовує доводи позивача про ухилення матері від піклування про сина у вказаний період.

Звернення позивача до медичного центру з метою отримання допомоги для дитини, а також проведення необхідних обстежень і планових щеплень, не є доказом того, що мати ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Це навпаки вказує на те, що батько дитини, з яким вона залишилася жити після розлучення, належно виконує свої обов'язки, враховуючи, що мати проживає за межами країни.

Позбавлення батьківських прав, яке є необґрунтованим та поспішним (якщо не було використано гнучких заходів для стимулювання одного з батьків до виконання своїх обов'язків), і яке базується на кровному спорідненні з дитиною до її повноліття, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49).

Позивач у цій справі не зміг підтвердити наявність зазначених обставин.

Висновок суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви матері, яка просила визнати позовні вимоги та не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22. Згідно з цією позицією, суди не можуть базувати своє рішення виключно на визнанні позову відповідачем, якщо не досліджені всі обставини справи. Це означає, що необхідно не лише визнати позов, але й мати наявні законні підстави для його задоволення.

Визначивши, що немає підстав для задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано не врахував визнання позову з боку відповідачки, про що було зазначено в ухвалі.

Відповідно до рішення Верховного Суду, ухваленого 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, заяви відповідачки про відмову від батьківських прав та визнання позову про їх позбавлення не можуть бути підставою для задоволення позову. Це пов'язано з тим, що відмова одного з батьків від дитини суперечить законодавству, моральним принципам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Відтак, суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті визнання відповідачкою позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме ч. 3 ст. 155 Сімейного кодексу України, та порушує права дитини.

Рівненський апеляційний суд знову підкреслює, що однією з ключових принципів цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин повинні відповідати цій добросовісності, що означає дотримання певного стандарту поведінки, заснованого на чесності, прозорості та повазі до інтересів іншої сторони, чи то в контексті договору, чи в рамках відповідного правовідношення.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських колишньої дружини, за умови відсутності обґрунтованих підстав, з метою уникнення призову на військову службу під час мобілізації, на думку суд апеляційної інстанції, не відповідає засадам добросовісності дій учасників цивільних правовідносин.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у справі № 559/4288/23.