Українське радіо буде звучати тривало, яскраво та рідною мовою.

100 років самотності - назва одного з культових романів ХХ століття авторства Габріеля Маркеса. 100 років (не) самотності в етері - міг би називатися матеріал про створення та діяльність Українського радіо. У цьому великому часовому проміжку сплелось багато проблем, ідей, ідеологій, війн, революцій та різночитань. Не все так однозначно з минулим, але саме тому пам'ятати його варто і не лише як свято, а і як боротьбу та поразки. Аби чути, пам'ятати та боротися за своє майбутнє з чистими голосами.

Цього року Українське радіо відзначає своє століття. Сьогодні цей найстаріший радіомовник країни, разом із іншими каналами суспільної телерадіокомпанії, функціонує як акціонерне товариство, 100% акцій якого належить державі. До складу Суспільного входять три радіоканали з власними частотами: "Українське радіо" (раніше відомий як "перший канал УР"), радіо "Промінь" та радіо "Культура". Також до їхньої мережі входить інтернет-проєкт Радіоточка, що спеціалізується на ретро-музиці, та міжнародне мовлення "Radio Ukraine International", яке пропонує новини восьма мовами через супутникові канали. Проте все почалося у 1924 році з одного єдиного радіоканалу.

Українське радіо має безліч облич. Для деяких людей у пам'яті все ще звучать позивні "Реве та стогне" чи "Знову цвітуть каштани", інші пригадують радіостанцію "Колос", тоді як хтось згадує про зарядки чи піонерські програми для дітей, які виходили вранці перед роботою, нагадуючи про важливість навчання та слухняності. Лише небагато згадують про новини, пов'язані з боротьбою за врожай, засіданнями ЦК Компартії чи рішеннями з'їздів. Для одних радіо – це трансляції засідань та голосувань Верховної Ради України, а для інших – це класична музика або ж знаменитості, як Алла Пугачова та Таїсія Повалій.

Так, спогади про радіо різні, але починалися вони колись із радіоточки, яка мовила безальтернативно для всіх, хто мешкав в УРСР. Радіоточка мусила бути у кожній квартирі - її наявність офіційно пояснювали питанням безпеки та необхідністю оповіщення у разі НП, але йшлося саме про безальтернативний спосіб подачі інформації і "брехунець" (новотвір радянської епохи), звучав однаково для всіх слухачів.

Фактично, саме Радянський Союз, а не Україна, ініціював створення того, що сьогодні відомо як "Українське радіо".

Сьогодні бренд "Українське радіо" повинен втілювати не лише ностальгію за "славними часами" у звучанні своїх позивних, але й включати те, що деяким хочеться залишити в минулому. Пам'ять про ці етапи повинна служити запобіжником від повторення історичних помилок, а не створювати ілюзію бездоганного періоду розквіту радіо.

Спротив, тоталітарна цензура та пропаганда були невід'ємними елементами журналістики в радянські часи, і це також стосувалося радіомовлення. Але наскільки добре ми усвідомлюємо ці аспекти? Це можна порівняти з тим, як сьогодні обмежено обговорюється цензура початку 2000-х, "темники" 2004 року, боротьба з ними частини журналістських колективів, а також прийняття таких умов іншими. Також варто згадати підтримку всіх українських майданів і спроби обмежити мовлення під час Революції Гідності.

У стінах радіокомпанії відбувалося справжнє бурління подій. Це все безсумнівно заслуговує на своє місце в історії українського радіомовлення. Більше того, концепція Українського радіо повинна об’єднувати не тільки досвід радянського одноформатного мовлення, але й досвід недержавних радіокомпаній, які виступали проти одностайності і боролися за різноманітність голосів. Однією з таких яскравих сторінок є радіо УПА "Афродита", про яке ви можете дізнатися більше тут. Адже радіо, перш за все, символізує свободу, новаторство та опір. Саме таке українське радіо звучало на початку 90-х — гучно, різноманітно, яскраво і експериментально.

16 листопада 1924 року в Харкові відбулася перша трансляція Українського Радіо. Хоча до цього часу місто вже кілька років приймало сигнали з іноземних радіостанцій, радянська влада відчула потребу в створенні власного українськомовного контенту. "Це був концерт, виконаний квартетом на честь Війома. Музикантам було незвично грати в невеликій кімнаті без глядачів. Проте їхню гру почули півтори тисячі слухачів", - зазначено на сайті Українського Радіо.

У той період Харків виконував роль столиці Української Радянської Соціалістичної Республіки, а війна ще не завершилася. Завоювання території УРСР та її населення, особливо в центральних районах, виявилося досить складним завданням для радянської влади. Головним завданням всіх медіа в умовах підрадянської України було забезпечення ідеологічно вірних меседжів, нехтуючи реальними подіями. Радянські лідери, зокрема Ленін, усвідомлювали важливість новітніх технологій того часу, таких як радіо і кіно, адже телебачення ще не було в розпорядженні. До середини 50-х років радіо користувалося неймовірною популярністю.

Радіомовлення в Україні відігравало ключову роль у залученні слухачів та формуванні їхніх уподобань і цінностей. Цікаво, що термін "брехунець" також виник в ті часи. Питання Голодомору, репресій, закріпачення селян та безпаспортного режиму в ряді сел на радіохвилях не обговорювались. Навпаки, за свідченнями очевидців Голодомору, у пустих селах лунали гучномовці, які відтворювали веселі радянські пісні біля сільських рад, намагаючись підняти бойовий дух жителів. Радіо мало бути присутнім у кожному куточку.

Цікавим є той факт, що спершу мовлення велось у прямому етері, оскільки не було доброї системи звукозапису. Однак як тільки з'явились якісні технології передачі і швидкого запису звуку, як радіо в УРСР було переведено на "записні" продукти, які готували, писали, рецензували і прослуховували "де треба" до виходу в етер. Частину програм "слухали" та читали ще й у Москві. До 2010-х років (!) у штаті радіо перебували люди, які відслуховували всі етери на всіх каналах і викладали резюме розмов і сенсів керівництву.

Така система контролю й цензури трималася до розпаду СРСР: пісні "крутили" лише ті, які приймали спеціальні художні ради (виконували функцію ідеологічної перевірки) - чи не занадто "західна" музика, чи нема підтекстів, новини формувалися з радянських інформаційних агентств, програми записувалися заздалегідь, тексти відправлялися на перевірку і, за потреби, вже зведені програми прослуховувалися. Прямий етер сприймався викликом системі і викликав страх - його неможливо було контролювати. Дзвінків від слухачів теж не було.

З моменту здобуття незалежності радіо отримало можливість висловлюватися власним голосом. Це дійсно стало символом свободи, котра кардинально трансформувала радіо. З приходом цієї свободи на сцену вийшли журналісти, які впроваджували нові формати: музично-інформаційні програми, дебати, ток-шоу, а також історичні і мовні передачі та ігрові формати. Радіо, у своїй основі, це голоси, які стають впізнаваними і близькими слухачам. Так з'явилися культові радіожурналісти, які запам'яталися своїм стилем і подачею. Проте, на жаль, з часом зникли переваги таких підходів у репутаційному та інтелектуальному плані — яскраві особистості не завжди були зручними для влади. Також середовище і конкуренція мали свої впливи. Проте поряд із майже хаотичним станом перших років, настав момент, коли владна вертикаль почала намагатися контролювати медіа.

Інформаційні випуски знову почали моніторити, а контроль за ними з Адміністрації Президента (часів Кучми) був досить сильним. Якщо про журналістів часів СРСР, які намагалися доносити правду, згадок не збереглось або вони просто не увійшли до журналістського канону, зазнавши репресій, то у 2000 роки й частина колективу Українського радіо намагалась уникнути тиску, перейшовши до "нейтральної" тематики - музики, літератури, культури, куди і в радянський період "зганяли" неугодних. Керівникам інформаційних служб на пошту приходили "темники" - безіменні електронні розсилки (всі знали, звідки вони приходять) із вказівкою, що і як висвітлювати в діяльності влади.

Але й тут бували "проколи". Скажімо, у культурологічній програмі про Василя Стуса журналістка й письменниця Леся Воронина згадала про незавидну роль у засудженні дисидента адвоката Віктора Медведчука (нині він у Росії, а на той час був главою адміністрації президента Кучми). Ця згадка коштувала авторці втрати положення (її перевели на посаду рядового журналіста) й позбавили на певний час права випускати передачі. Не додавали перспектив низькі зарплати, зарегульованість системи та постійна втрата частот.

У середині 2000-х років в Україні існувала ситуація, коли три радіостанції ділили між собою одну FM-частоту. У той же час, "популярні" частоти в діапазоні 92-107 FM передавалися радіокомпаніям, які мали схожу програмну політику — це були музичні станції, що здебільшого транслювали російськомовні хіти у стилі шансон-поп. Таким чином, в Україні виник спотворений спектр радіостанцій, де за численними назвами ховалися проросійські інтереси. Радіоефір заповнився російським культурним продуктом, що відзначався яскравістю та сучасністю, водночас пригнічуючи український голос, який мав право на представлення лише в естрадній музиці, але не в сучасних композиціях. Новини подавалися лише в "правильному" форматі, а теми були максимально віддалені від реальних проблем. Про розмаїття жанрів — від класичної музики, інструментальної до важкого року, або ж про формати інформаційних, розмовних програм, радіоп'єс і спортивних репортажів — навіть не йшлося.

Диспропорція, з якою слухачі звикли жити в 2000-х, має свої наслідки в сучасності. Привчені до російської продукції, слухачі стикаються з труднощами при переході на "свою" музику. Однак паралельно, в тіні великих російських інвестицій, активно функціонувало Українське радіо. Воно не лише працювало, але й боролося за своє місце.

Як і Помаранчевий майдан, так і Революцію гідності всередині Українського радіо колектив сприймав як можливість відмовитися від тиску. Усі можливі форми мовлення поза заборонами - трансляція пісень, які звучали на Майдані у різні роки, запрошення гостей із вулиць, де кипіли революційні події.

У 2004 році колектив висловив своє обурення щодо цензури та прагнення до створення "чистого" етеру, вільного від тиску. Авторка даного матеріалу отримала погрози про звільнення та виключення з ефіру, якщо вона не залишить студію разом із гостем, котрий ділився розповіддю про перемогу помаранчевої революції. Іншим прикладом тиску стало припинення трансляції виступів переможців фестивалю Червоної рути-1997, зокрема пісні ТНМК, яка "лякала" керівництво своїми сучасними ритмами. Відповідаючи на запитання "де ж український реп?", можна було констатувати, що його не було ані на комерційних радіостанціях, ані на державних.

У 2013 році на радіостанції "Промінь" вперше запустили щоденник Майдану в прямому ефірі, який виходив двічі на тиждень. Таку програму не можна було почути на хвилях першого каналу радіо. Під час найзапекліших боїв на Майдані та вулиці Грушевського журналісти та режисери не лише висвітлювали події, а й активно допомагали: вони стояли біля барикад, приносили їжу та прибирали спалені речі. Це було більше, ніж просто журналістика — це була виражена громадянська позиція.

Радійники-журналісти намагалися відстежувати й чутки, які роїлися в той час, мовляв, на території радіокомпанії є російський спецназ, який випустять у спину мітингувальників. На щастя, в нетрях приміщень спецназ так і не знайшли.

Колектив "Променя", дізнавшись про намір керівництва закрити мовлення каналу, перевівши частоти першому каналу, публічно виступив із протестом і вимогою продовжити мовлення й висвітлення подій того часу. І нехай трансляцію каналу було відновлено лише за кілька днів, транспорт не ходив у центр столиці, частоти були незручними (не кожен приймач міг "зловити" хвилю 71.3), однак журналісти розповідали про події, виходили в етер і боролися за право говорити й не мовчати. До речі, з того колективу сьогодні на "Промені" вже не працює ніхто.

Історія Українського радіо сповнена яскравих моментів, що відображають епоху, в якій здобувся його досвід. Сучасні питання та виклики, що виникають, залишаються актуальними. Яким чином зберігається "безперервність" традицій? Чи повинні ми включати до цієї спільної пам'яті опір і боротьбу журналістів, навіть якщо це пов'язані з неприємними чи ганебними моментами? Які елементи з минулого, такі як популярні програми, автори та ідеї, варто зберігати, а що краще залишити в минулому? Чи мають програми, які колись користувалися популярністю, право на нове життя в наш час? Якою має бути процедура люстрації в колективі та які критерії слід враховувати?

Приклади інших радіоканалів демонструють неоднозначність, строкатість і різні підходи. Українське радіо теж різне, як і слухачі. Суспільний мовник, на жаль, не є засторогою від зловживань. Історія польського досвіду, де суспільний мовник став рупором пропаганди влади та мовника угорського (який отримував темники та "усники" від влади) свідчить, що повернення до темних часів можливе будь-де. І це окрема тема - відповідальності журналістів та цілих компаній за свою роботу.

На сьогодні Українське радіо є розмовною радіостанцією, однак чимало форматів і програм зникло з поля слухацької уваги. Натомість є приклади, які демонструють, що не все, що з минулого, застаріло. Понад 60 років живе в британському етері радіосеріал, де змінились і актори, а в слухачів вже є родинна традиція - онукам та бабусям/дідусям продовжувати слухати.

Радіосеріал "The Archers", який виходить в ефір на BBC Radio 4 з 1951 року, продовжує свою історію й до сьогодні. Спочатку створений як освітня програма для аграріїв, "The Archers" перетворився на сучасну драму, що розповідає про життя жителів вигаданого англійського містечка Ембрідж. Цей серіал вважається "найдовшою радіо-мильною оперою у світі". Він залишається надзвичайно популярним, залучаючи мільйони слухачів і порушуючи актуальні теми та проблеми, що хвилюють британське суспільство. На жаль, українське радіо поки що не може похвалитися подібним досягненням.

До речі, саме на 1922-1924 рік приходить час становлення радіостанцій у Європі, Американський континент почав системне радіомовлення трохи раніше. Як найсучасніший на той час спосіб комунікації, радіо стало джерелом не лише ідеологічних, але й конкурентних битв у бурхливому європейському просторі - хто першим охопить максимальне число слухачів.

Сотня років – це значний етап, але, безумовно, не завершальна дата в історії українського радіомовлення. Це перш за все люди, які перебувають як по той, так і по цей бік радіоприймачів. Це унікальні досвіди, захоплюючі історії та різноманітні голоси. Це багатогранність звучання, інтерпретацій та, безперечно, сподівання на те, що завдяки спільним зусиллям, історія Українського радіо матиме довге та яскраве майбутнє, що лунатиме українською мовою.

У нашого мовника номер один є чим пишатися, але також є й питання для роздумів та вивчення як власної, так і світової історії. Різноманіття думок, підтримка досвідчених медійників та використання найкращих практик - ось ключові фактори для успішного розвитку медіа. Чи не так, колеги?

Ярина Скуратівська, яка любить радіо попри все

На Американському континенті досі діє найстаріша у світі радіостанція. Її формат, очевидно, теж найстаріший - новини й музика. Почути її голос європейці не зможуть навіть онлайн, авторське право обмежує такий доступ. Це KCBS (первинно відома як "Herrold Radio Broadcasting Service"), заснована в 1909 році Чарльзом Геррольдом у Каліфорнії. Геррольд почав транслювати музику й новини до слухачів на приймачі власного виробництва. Він також винайшов термін "радіомовлення" та розробив безліч радіотехнологій. Станція KCBS продовжує мовлення й сьогодні на частоті 740 AM, що робить її найстарішою радіомовною станцією у світі, яка функціонує безперервно.

В Європі офіційне безперервне мовлення стартувало в період 1922-1923 років. Відомий британський мовник BBC здійснив свій перший офіційний трансляційний ефір 14 листопада 1922 року, що виповнюється рівно 102 роки тому.

А ще ж були "ворожі голоси" (це, хто вже не пам'ятає, з радянського фольклору), вони намагалися достукатись до слухачів по той бік тодішньої "осі зла". Їх історія варта окремої розповіді. Були навіть плавучі радіостанції - у 1950-х і 1960-х роках деякі країни Західного світу, зокрема США, здійснювали радіомовлення з кораблів у нейтральних водах, щоб донести правдиву інформацію до людей, що жили за "залізною завісою". Одним із таких суден був USCGC Courier, плавуча радіостанція, що вела трансляції "Голосу Америки" для територій під радянським впливом.