Витягання людей з-під уламків: оповідь про три покоління рятувальників у родині

Вони першими опиняються на місцях ворожих атак. Витягують людей з-під руїн. І, звичайно, займаються розмінуванням. Згідно з інформацією Офісу Президента, з початку широкомасштабного вторгнення здійснено понад 170 тисяч виїздів для ліквідації наслідків російських обстрілів. Лише пожежі, що виникли після атак на наші міста та села, вже ліквідовано більше ніж 20 тисяч разів.

Наступна розповідь присвячена трьом поколінням рятувальників, які походять з родини з Кропивницького. Цю захоплюючу історію досліджувала Олена Бринза.

Представники трьох різних поколінь однієї родини зібралися разом. Усі вони служать в Державній службі України з надзвичайних ситуацій. Ця зустріч приурочена до святкування ювілею Олександра Загурського, який понад три десятиліття присвятив себе професії рятувальника.

Олександр Загурський обіймає посаду виконуючого обов'язки заступника керівника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.

Це професія сміливих, це професія мужніх, відданих. Це професія людей, які не зважаючи на своє здоров'я, почуття, готові іти на допомогу людям іншим, це завжди є, було і буде, і війна це ще більше показала.

Наразі чоловік займається відновленням в Одеській області, де ліквідує наслідки обстрілів, що завдала Росія.

Ми спостерігаємо наслідки агресії Росії — сльози, кров, руйнування та страждання людей. Багато випадків залишають глибокі рани, але особливо запам'яталися події, пов'язані з війною та ворожими обстрілами. Я мав можливість відвідати житловий комплекс "Тірас" в Одесі, де загинула ціла родина: бабуся, онука та мати дівчинки. Єдиним, хто вижив, став зять — батько дівчинки, але після втрати своєї родини він вирушив на фронт і теж загинув. Кожного разу, коли проїжджаю повз цей будинок, у мене виникає відчуття гіркоти, і з цим не можна змиритися.

На ліквідаціях ворожих обстрілів Олександр завжди зі своєю командою.

У будь-яких обставинах, незалежно від того, чи перебуваємо ми в офісі, на місці пожежі чи під час приземлення, ми є єдиною сім'єю. Тут немає різниці між полковниками, підполковниками, молодшими сержантами чи кимось іншим — ми всі разом, як одна родина.

Олександр обрав професію рятувальника, наслідуючи приклад свого батька Василя, який пройшов вражаючий шлях від інспектора до начальника пожежної частини.

Не просто пожежна частина, а це сім'я.

Це пан Василь показує світлини зі своєї роботи.

Василь Загурський, колишній працівник служби порятунку та ветеран пожежної безпеки:

Праця в цій сфері дійсно складна, особливо в моменти, коли все навколо палає, люди в паніці, майно зазнає руйнувань, а газові балони на очах перетворюються на небезпечні снаряди. Коли ти бачиш, як хлопці займаються розбором конструкцій, розумієш всю серйозність ситуації. Немає нічого більш задовільного, ніж бути рятувальником чи пожежником. Це відчуття, ніби ти витягнув щось з глибини води і врятував життя, неможливо порівняти з нічим іншим.

Та після повномасштабного вторгнення росії, робота надзвичайника стала ще більш небезпечною.

Василь Загурський, колишній працівник служби порятунку та ветеран пожежної безпеки:

Це зараз зрівнювати - це страшне, страшне лихо, коли та нечесть несе таке горе на нашу державу, діти гинуть, старики, жінки, я бачу не одне відео, репортажі, вони ризикують своїм життям, постійно і щоденно.

Тут, в оперативно-координаційному центрі Кропивницького, працює онука Василя та донька Олександра - Поліна. Саме вона приймає виклики про допомогу, скеровує техніку та підрозділи на місця надзвичайних ситуацій. І бачить, як ризикують колеги.

Поліна Мелішкевич, чергова диспетчерка Оперативно-координаційного центру Державної служби з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області:

Це дуже важкий труд і фізично, і морально, є такі ситуації, коли потрібно поставити життя людей вище ніж своє, на жаль, в цій професії от як у мого тата, дідуся було так.

Поліна найбільше переймається за свого батька, який регулярно опиняється в центрі небезпечних ситуацій.

По-перше, мені завжди дуже страшно, коли я читаю новини, і мені дуже страшно, але я завжди себе заспокоюю, що тато дуже освічений, знає, що потрібно робити, як потрібно робити, і все він зробить правильно.

У зв'язку з півстолітнім ювілеєм Олександра вся родина зібралася разом. Це була чудова нагода для зустрічі, обіймів та спілкування. Війна нагадала всім, що найважливішим у житті кожної людини є її близькі.

Турбуєшся за кожного, особливо за свою родину, коли є загроза ракетних ударів чи інші небезпечні ситуації. Постійно перевіряєш телефон, щоб дізнатися, як у них справи, чим вони займаються, де перебувають діти та онуки. Тому, коли вдається провести час разом у вихідний, це стає справжнім психологічним відпочинком.

Вона є необхідною, адже професія рятувальника - це постійний виклик щодня.