Захистити Україну в тилових районах: чому скасування бронювання не стане вирішенням фронтових проблем.

Мистецтво державного управлінства, особливо в країнах з демократичною системою, полягає у вмінні виявляти, забезпечувати та зберігати баланс між протилежними, а часом і суперечливими суспільними інтересами. У випадку, якщо цього досягти не вдається, можуть виникнути значні економічні, соціальні та, зрештою, політичні труднощі.

На новому відповідальному етапі війни проти російської навали проблема балансу інтересів між різними напрямами державної політики не просто є актуальною, її значення критично зростає.

Насамперед, актуальним є питання знаходження балансу між потребою в масовій мобілізації та забезпеченням ефективної роботи трудових ресурсів на внутрішніх фронтах. Цей баланс охоплює інтереси Сил оборони та українського бізнесу, а також між потребами національної безпеки та оптимальним функціонуванням економіки в умовах війни.

Ця проблема стала очевидною ще наприкінці минулого року, коли почалося обговорення законопроєкту про мобілізацію. Ще тоді президент Зеленський нагадав про формулу, згідно з якою кожного українського воїна мають економічно забезпечувати 5-6 працівників у тилу. І це не тільки податки, це забезпечення роботи внутрішньої інфраструктури, нашого експорту тощо.

Ситуація знову стала напруженою. Військові, очевидно, стикаються з труднощами в реалізації мобілізаційних планів і, ймовірно, усвідомили, що кількість осіб, які отримали "бронь", виявилася занадто великою. Тому було ухвалено рішення, хоч і тимчасово, повністю скасувати систему бронювання. На даний момент до 15 листопада призупинено бронювання критично важливих спеціалістів для українських підприємств, і виникає невизначеність щодо подальших дій. З одного екстремуму перейшли в інший. Справляючись із проблемами мобілізації, швидко виникають нові економічні виклики.

Зрозуміло, що скасування системи бронювання відразу спричинило проблеми у бізнесу, причому в того, який працює легально і має великі підприємства або великі публічні установи для своєї роботи. Вже є заяви від різних бізнес-асоціацій і окремих компаній, що цю проблему слід негайно вирішити, інакше виникнуть вкрай негативні економічні наслідки. Я вже не кажу про несправедливість і неефективність таких дій. Жертвою цих дій стає легальний бізнес, який є економічним фундаментом нашого спротиву російській агресії та життєдіяльності нашого суспільства в умовах війни й одночасно -- головним джерелом для державного бюджету. Та й недержавне забезпечення нашого війська також здійснюється здебільшого завдяки національному бізнесу.

Цю проблему мав би вирішити Кабінет міністрів, зокрема Міністерство економіки. Але вони вже не вперше поводяться вкрай пасивно. Президент закономірно дослухався до потреб військових. А уряд свою функцію у балансуванні інтересів військових і економіки, на жаль, не виконав. І оскільки у нас ключові рішення, особливо в умовах війни, ухвалюються президентом України, то зараз, на мою думку, саме він має забезпечити цей критично важливий баланс інтересів. Саме президент має виступити в ролі верховного арбітра у підтриманні оптимального балансу інтересів економічного та воєнного блоків нашої державної політики.

Важливо відновити процедуру бронювання спеціалістів, які мають критичне значення для українських компаній, можливо, з певними оновленнями, а також переглянути актуальний список таких підприємств. В іншому випадку, нестача окремих ключових груп фахівців (зокрема зварювальників, енергетиків, працівників металургійних і машинобудівних галузей) може призвести до серйозних кризових ситуацій та навіть завдати шкоди економіці України, особливо в оборонному секторі.