Що викликає страх у Києві та Варшаві, і як знайти спільну мову між Україною та Польщею.

В України не так багато надійних друзів, щоб дозволити собі появу ще одного ворога. Тим більше в особі Польщі: в умовах російсько-української війни наша країна багато в чому залежить від західної сусідки. Зокрема й у сфері логістики: зброя та гуманітарна допомога з усього світу надходять до України переважно через польську територію.

Але останні рік-півтора україно-польські відносини періодично трясе. "Скелети", заховані Києвом і Варшавою після 24 лютого 2022 року, дедалі частіше вивалюються з таємних шаф. Спочатку це було питання транзиту українського зерна територією Польщі й продажу його на польському ринку. Потім -- вимога польських автоперевізників повернути дозвіл на міжнародні автоперевезення для українських водіїв фур. Тепер -- політика історичної пам'яті двох країн.

У розмові з Le Monde міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський наголосив, що Україні необхідно знайти вихід з ситуації навколо Волинської трагедії, зокрема в питанні ексгумації, перш ніж Польща розгляне можливість впровадження більш жорстких заходів. Приблизно три тижні тому прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск чітко висловив думку: Україні не варто очікувати на членство в ЄС, якщо вона не розв'яже історичні проблеми з Польщею.

Такі заяви звучать як ультиматум.

Більшість українців не розуміє вимог Варшави, що викликає обурення і відновлює недовіру до Польщі. Чому польський уряд знову і знову піднімає питання Волинської трагедії, створюючи додаткову напруженість? Адже раніше президенти обох країн зробили крок до примирення, висловивши бажання пробачити один одному. Від ескалації напруженості в українсько-польських відносинах лише виграє Росія.

Тому для багатьох українців, які втрачають близьких через агресію Росії, щодня відчувають на собі удари російських ракет і дронів, живуть без світла, зазнають проблем із постачанням води, погрози представників польського уряду виглядають як ніж у спину. Але для поляків позиція польської влади стосовно Волинської трагедії -- це прагнення відновити історичну справедливість і віддати останню шану жертвам.

У польському суспільстві сприйняли заборону Києва на проведення пошуково-ексгумаційних робіт надзвичайно болісно. Це рішення, ухвалене Українським інститутом національної пам'яті кілька років тому, стало відповіддю на знищення пам'ятників воїнам УПА в Польщі. Ідея відновлення ексгумацій була висунута на умовах відновлення легальних пам'ятників. Проте, пам'ятник на горі Монастир був відновлений поляками без наявності списку загиблих бійців. Як наслідок, заборона залишилася чинною.

Позиція українського уряду викликає обурення серед поляків: такі дії не відповідають християнським цінностям. Оскільки тема Волинської трагедії за останнє десятиліття стала важливою складовою внутрішньої політики Польщі, будь-який польський уряд постійно порушуватиме перед Києвом питання, що стосуються як Волинської трагедії, так і відновлення пошукових та ексгумаційних робіт. У разі ігнорування цих питань, це негативно вплине на ставлення виборців до правлячої політичної сили.

Невдоволення діями Києва поєднується з зростаючим роздратуванням у польському суспільстві через присутність сотень тисяч українських біженців. Це може виявитися проблематичним для самої Польщі, оскільки, якщо українці вирішать шукати роботу з кращими зарплатами в Німеччині, Швеції або інших країнах ЄС, то Польща може опинитися без важливих для її економіки українських працівників, залишаючи вакансії без заповнення.

Як зазначає координатор програм Східної Європи Польського інституту міжнародних відносин Даніель Шеліговський, "громадська думка в Польщі змінюється. Разом зі зміною цих настроїв змінюється політика уряду стосовно України. Всередині нинішньої керівної коаліції вже давно точиться боротьба між прихильниками допомоги Україні та скептиками, причому саме другі поступово набирають сили".

На цьому тлі заборона на ексгумацію означає подальше погіршення двосторонніх відносин. Попри таку перспективу українська влада не дає дозволу на проведення пошуково-ексгумаційних робіт. Чому? Річ не лише в тім, що в Києві вважають, буцімто Варшава діятиме прагматично й під час російсько-української війни не піде на відкритий розрив і збереже підтримку України.

"Сторони перестали вірити одна одній. У Києві існує занепокоєння, що в разі дозволу на ексгумацію, поляки можуть висунути нові вимоги. Водночас у Варшаві також немає довіри, оскільки є підозри, що українці можуть не виконати свої зобов'язання", - прокоментував ситуацію заступник голови правління Ради зовнішньої політики "Українська призма" Сергій Герасимчук в інтерв'ю ZN.UA.

Експерти з України та Польщі зауважують, що Варшава намагається використати ситуацію, коли Україна є залежною від її підтримки, щоб вирішити на свою користь якомога більше проблемних питань у двосторонніх відносинах. "На сьогодні в Польщі серед ключових політичних сил виникає консенсус, що розв'язання історичних суперечок стане умовою для вступу України до Європейського Союзу", – повідомив у своєму Телеграм-каналі Даніель Шеліговський.

Такий підхід не є новим. Можна згадати македонський кейс на шляху до ЄС: Македонія стикнулася з протидією Греції через суперечки навколо назви країни та Болгарії -- через ідентифікацію македонської мови. Й у випадку з Грецією Скоп'є змушене було змінити назву країни на Північну Македонію.

Але така політика Варшави спричиняє природне обурення Києва: під час російсько-української війни, коли формується українська нація і створюється пантеон національних героїв, ОУН-УПА й червоно-чорні прапори є символом боротьби за незалежність. (Водночас Україна засуджує злочини проти мирного населення, які вчинили деякі підрозділи УПА.) На Банковій враховують і те, що якщо українська влада виконає завищені вимоги Варшави, на це не погодиться українське суспільство, й тоді заговорить вулиця.

"Протягом останніх років в Польщі сформувався і отримав законодавче закріплення новий консенсус щодо Волинської трагедії: її вважають геноцидом, за який відповідальна 'злочинна організація ОУН-УПА'. Оскільки тут існує значна асиметрія провини, важко говорити про взаємне прощення, як це було у випадку примирення між Польщею та Німеччиною. Така позиція стала домінуючою в політичному дискурсі більшості великих партій у Польщі", — зазначила в коментарі ZN.UA Надія Коваль, викладачка Київської школи економіки та експертка з україно-польських відносин.

Одночасно питання Волинської трагедії переплітається з аспектами співпраці між Україною та Польщею у військовій галузі.

Наприклад, українці здивовані тим, чому Варшава, яка є частиною чеської ініціативи щодо закупівлі боєприпасів для українських збройних сил, не виділила жодної гривні. У Києві вважають, що поляки можуть зробити більше, адже підтримуючи Україну, вони також зміцнюють свою власну безпеку. Натомість у Варшаві вважають, що українці недостатньо визнають вже надану Польщею допомогу. При цьому польську сторону турбує не лише зростаючий вплив України, але й можливість зміцнення зв’язків Києва з Берліном та Парижем, що може відбутися без участі Варшави.

Криза в двосторонніх відносинах стала очевидною минулої п'ятниці під час зустрічі між Володимиром Зеленським та Радославом Сікорським. Як повідомляє польське видання Onet, атмосфера на цій зустрічі була вкрай напруженою, і, за словами свідків, можна було навіть говорити про конфлікт. Джерела Onet зазначають, що польська сторона була, принаймні, здивована манерою спілкування Зеленського з міністром закордонних справ Польщі.

Виходячи з результатів цієї зустрічі, виглядає малоймовірним, що найближчим часом Київ вирішить зняти заборону на ексгумацію. Проте, важливо знайти спосіб вирішення цієї проблеми. Андрій Дещиця, який обіймав посаду посла України в Польщі в період з 2014 по 2022 рік, вважає, що Україні варто діяти як зріла європейська країна — скасувати заборону на ексгумацію та дозволити поховання. Він переконаний, що такий крок значно поліпшить атмосферу в україно-польських відносинах.

"Україна і Польща мають різні погляди на УПА, і це цілком зрозуміло, адже УПА боролася за українську незалежність, так само як Армія Крайова прагнула зберегти польську державність у межах 1939 року. На жаль, у цій боротьбі страждали й гинули цивільні особи. Ми повинні показати, що розуміємо горе поляків, які шукають тіла своїх близьких для християнського поховання. Це прагнення близьке і нам, адже й багато українців, які втратили рідних у російсько-українській війні, мріють про гідний похорон для своїх близьких," -- зазначив Андрій Дещиця в коментарі для ZN.UA.

Однак дозвіл на ексгумацію знімає лише частину проблем в україно-польських відносинах. Є й більша проблема -- діаметрально протилежна оцінка Волинської трагедії українцями та поляками: якщо в Україні її розглядають як етнічну чистку, то в Польщі -- як геноцид. І хоча в Києві пропонують залишити історію історикам, у Варшаві на це не погоджуються.

Надія Коваль зауважує, що після радикалізації позиції польської сторони та переходу до ультимативних вимог, вести діалог щодо історичних питань стало вкрай складно. Сергій Герасимчук пропонує рішення цієї проблеми: створити багатосторонню комісію для розгляду Волинської трагедії, залучивши до роботи європейських істориків. "В іншому випадку, ми ризикуємо застрягти в колі взаємних звинувачень та завищених сподівань", – вважає він, коментуючи ситуацію в "Українській призмі".

Україно-польські відносини обтяжені взаємними образами й непростою спільною історією. Але наші дві країни потребують одна одної. А тісне політичне, економічне та військове співробітництво неможливе без довіри й діалогу. Ігнорування ж проблем у надії, що все саме собою розсмокчеться, лише погіршує ситуацію та сприяє зростанню взаємної недовіри. Й дуже не хочеться, щоби Польща перетворилася для нас на другу Угорщину.

Півтора року тому, коментуючи можливості розвитку українсько-польських зв'язків, Зеленський поділився своїми думками у Телеграмі: "Майбутнє обіцяє, що між нашими народами не залишиться жодних кордонів: ні політичних, ні економічних, і, що особливо важливо, ні історичних". Проте сьогодні ми знову стикаємося з конфліктами, пов'язаними з різними інтерпретаціями нашої спільної історії, а також непорозуміннями з міністром закордонних справ Польщі...

Нас чекає багато випробувань на міцність, адже в деяких аспектах ми дійсно маємо значні переваги, а в інших — вразливі. У цій ситуації важливо навчитися не погіршувати стосунки, а зрозуміти, де проходять наші межі, а де можна знайти можливості для продуктивних компромісів.