Конституционный Суд Украины изучает дело, поступившее от уполномоченного по правам человека, касающееся права на отпуск в условиях военного положения.

Конституционный Суд Украины изучал дело, инициированное Уполномоченным Верховной Рады Украины по правам человека Дмитрием Лубинцом, касающееся законности предоставления отпусков без сохранения заработной платы в условиях военного положения.

На пленарном заседании судья-докладчик Виктор Городовенко представил информацию о содержании конституционного представления и причинах, послуживших основанием для начала конституционного производства по данному делу.

Зокрема, він підкреслив, що суб'єктом права на конституційне подання виступає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який звернувся до Конституційного Суду України з проханням визнати такими, що не відповідають частині першій статті 8, частинам другій і третій статті 22, статтям 45 і 64 Конституції України, положення другого речення другого абзацу, третього абзацу частини першої статті 12, а також другого абзацу пункту 3 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2136‒IX зі змінами.

У законодавстві зазначено, що:

"Відповідно до постанови роботодавця, невикористані дні цієї відпустки можуть бути надані без збереження зарплати." (друге речення другого абзацу першої частини статті 12)

- "у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв'язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати" (абзац третій частини першої статті 12);

- Цей закон є чинним протягом терміну дії воєнного стану, встановленого згідно з Законом України "Про правовий режим воєнного стану", і втрачає свою силу з моменту завершення або скасування воєнного стану, за винятком:

"другого речення абзацу другого частини першої та третього речення абзацу третього частини першої статті 12 цього Закону, які втрачають чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану" (абзац другий пункту 3 розділу "Прикінцеві положення").

На думку автора звернення, якщо розглядати положення Закону, які він оскаржує, роботодавець має право: "в односторонньому порядку обмежувати надання щорічної основної відпустки до 24 календарних днів на відповідний робочий рік"; "переносити невикористані дні відпустки, накопичені під час воєнного стану, на період після його завершення"; "надавати дні відпустки, що перевищують 24 календарні дні, без збереження заробітної плати"; "невикористані дні такої відпустки можуть бути використані без збереження заробітної плати після закінчення воєнного стану, до моменту використання перенесених днів відпустки"; "відмовити працівникові в наданні невикористаних днів щорічної відпустки під час дії воєнного стану".

Суддя-доповідач також підкреслив, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вважає положення другого речення другого абзацу третьої частини першої статті 12 Закону такими, що суперечать статтям 45 та 64 Конституції України. Це обґрунтовується тим, що "невикористані дні щорічних відпусток не можуть бути надані за рішенням роботодавця без збереження заробітної плати, оскільки відповідно до статті 45 Конституції України щорічні відпустки повинні бути оплачуваними, а їх тривалість визначається законами". Також зазначається, що "норми, які підлягають конституційному контролю, не обмежують, а скасовують право працівників на повну тривалість щорічної відпустки та її оплату, замінюючи їх іншим видом відпустки - без збереження заробітної плати, що є недопустимим. Відповідно до статті 64 Конституції України, обмеження прав можливе лише на період воєнного стану, але не їх повне скасування".

Автор клопотання вважає, що другий абзац пункту 3 розділу "Прикінцеві положення" Закону суперечить статтям 8 та 64 Конституції України. Це пов'язано з тим, що він "поширює свої обмеження на конституційні права і свободи навіть після закінчення воєнного стану", а також не надає "правової визначеності <...> універсального характеру, оскільки втрачає свою силу для різних осіб у різний час" і не містить "ознак стабільності (прогнозованості)". Крім того, "термін дії обмежень, введених через воєнний стан, має бути чітко визначеним і передбаченим законодавством, а не залежати від дій суб'єктів правовідносин".

Суддя-доповідач повідомив, що для забезпечення всебічного та неупередженого аналізу справи були видані відповідні вказівки структурним підрозділам Секретаріату Суду, а також направлено ряд запитів до державних органів і установ з метою з'ясування питань, які підняті у конституційному поданні.

На пленарному засіданні взяли участь Андрій Овсієнко, який є представником Уповноваженого в системі судоустрою з питання справедливого правосуддя та представництва у Конституційному Суді України, а також Сергій Дембовський, представник Президента України у цьому ж суді, разом з іншими громадянами нашої країни.

Після аналізу документів справи на публічній частині пленарного засідання Суд перейшов до закритої сесії для винесення вердикту.