Ердоган як зразок для НАТО: чому Захід може взяти на озброєння турецький підхід до Росії.

Ердоган висловив підтримку поверненню Криму, поставивши Путіна на його місце. Проте не варто сприймати його як надійного стратегічного партнера.

Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган знову підтвердив свою незалежну політику, продемонструвавши Путіну, що діє виключно в інтересах Туреччини. Під час 4-го саміту Кримської платформи він підкреслив, що повернення Криму Україні є питанням міжнародного права, за яке Туреччина завжди виступала на підтримку територіальної цілісності України. Проте, навіть у цій ситуації, Ердоган в першу чергу керується власними інтересами.

Яка причина могла б спонукати Ердогана, що прагне приєднатися до прокитайського БРІКС, підтримувати Україну, завдаючи чергового удару у спину бункерному дідусю?

По-перше, він почувається зверхньо щодо "друга Владіміра". Туреччина є членом НАТО, успішно торгує із Європою та з усім світом і не залежить від Росії ні в чому. А самого Ердогана тішить роль миротворця. Це країни ЄС мають озиратись на сусідів та вести свою узгоджену політику. А США -- задовольняти сенаторів з усіх штатів. Заборонити щось Ердогану може тільки сам Ердоган.

По-друге, у Ердогана, як і у Путіна, існують своєрідні "фантомні болі" щодо імперського минулого. Протягом майже 700 років території Османської імперії охоплювали значні частини сучасної Європи, Азії, Кавказу та Північної Африки. Однак, на відміну від Путіна, який діє з позицій старих парадигм, Ердоган усвідомлює, що силове захоплення територій у сучасному світі виглядає застаріло. Натомість він обирає економічний вплив, що є не лише ймовірним, але й надзвичайно вигідним. Таким чином, він створює своєрідну "імперію впливу", де Ердоган виступає одним з основних гравців регіональної арени.

По-третє, обачний Ердоган вправно маневрує між політичними центрами світу: він не запроваджує санкції проти Росії, водночас постачаючи зброю Україні. Він не перериває дипломатичні відносини з РФ і висловлює готовність стати гарантом мирних переговорів. Поки Путін завдає шкоди власній країні через конфлікт в Україні, Ердоган активно розширює свій вплив на Азербайджан, Туркменістан та навіть Іран. Анкара також прагне виконати роль "перекладача" між НАТО та країнами Глобального Півдня.

По-четверте, в Туреччині є 55 спільнот кримських татар; за різними даними, чисельність кримськотатарської діаспори в цій країні варіює від 1 до 7 мільйонів людей. Усі вони вважають Крим частиною України, тому лідеру держави варто враховувати їхню підтримку.

Туреччина Ердогана прагне створити свій полюс на світовій арені. У країни для цього чимало супутніх чинників: розкішне розташування між Азією та Європою, контроль над Босфором, членство в НАТО, незабаром -- у БРІКС або навіть і в ШОС. Стати членом ЄС не вийшло, тож тепер Ердоган сам протиставляє себе ЄС.

Ключовим є завершення формування політичного образу Ердогана. Він виявляється готовим до рішучих дій у ситуаціях, де навіть НАТО опиняється в безвиході та не знає, що робити.

Пригадайте, як у 2015 році Туреччина раптово збила російський літак Су-24 на кордоні з Сирією, коли він вторгся в повітряний простір країни.

Ердоган закрив Босфор та Дарданелли для всіх військових суден, і першими, хто відчув негативні наслідки цього рішення, стали російські кораблі.

Створив "зерновий коридор"... коли Росія не прагнула досягти угоди, близько двадцяти танкерів з російською нафтою опинилися в заторах Босфорської протоки.

А ще постачав Україні "Байрактари", а тепер зять президента будуватиме на нашій території завод з їхнього виробництва.

У 2023 році командирів "Азова" було повернуто, незважаючи на обіцянку Кремлю тримати їх у Туреччині до завершення конфлікту.

Ердоган діє самостійно, не намагаючись пояснити свої дії Путіну. На противагу цьому, НАТО щоразу реагує з обуренням, коли російські дрони чи літаки ненароком перетинають їхній повітряний простір.

Вважати його справжнім союзником України було б необачно. Він є ситуативним партнером, який діє відповідно до своєї політичної стратегії, що спрямована на підвищення ролі Туреччини на світовій арені. Ердоган активно формує неоднозначні альянси, підтримує зв'язки з Путіним, займається торгівлею російською нафтою, і одночасно намагається привести до порядку агресивного сусіда. Позитивний момент у цій ситуації полягає в тому, що він займає друге місце після Сі Цзіньпіня у черзі на демонтаж новітньої Російської імперії... коли настане відповідний час, звісно.

Таким чином, внутрішня доброчесність Ердогана завжди залишатиметься в балансі.